 |
|
|
||||||||||||||||||||
|
 вгустин Волошин (1874 – 1945) – педагог, письменник, журналіст, ведучий громадський і політичний діяч Підкарпатської Русі (Закарпаття) першої половини ХХ ст.Вчився в ужгородській гімназії (1883-1892), греко-католицькій семінарії (1893-1896), богословському факультеті Будапештського університету, вищій педагогічній школі в Будапешті. Педагогічну діяльність почав в 1897 р., з 1912 р. – вчитель чоловічої учительської семінарії в Ужгороді, в 1917-1938 – її директор. В 1906 – 1934 р.р. – професор педагогіки богословської семінарії в Ужгороді. Волошин написав багато букварів, читанок, підручників арифметики, фізики, логіки, закону божого для народних шкіл. Великою популярністю користувалася його “Методична граматика угро-руської літературної мови”, що витримала 8 видань. В цих виданнях автор еволюціонував від русифікованої русинської мови через русинську мову до української. Займався теорією педагогіки. В 1915 р. призначений членом Центральної комісії греко-католицької єпархії, завданням якої була мадяризація карпаторусинських приходів, особисто боровся проти цього Слабкість і непослідовність політики угорського уряду в русинському питанні його розчарували, а встановлення в Угорщині комуністичної диктатури привело його до переорієнтації на Чехословаччину. Волошин стає найбільш активним пропагандистом ідеї об’єднання Підкарпатської Русі (Закарпаття) із Чехословаччиною. Приймав участь у створенні “Центральної Руської Народної Ради” (ЦРНР), прийнятті декларації про об’єднання Підкарпатської Русі (Закарпаття) із Чехословаччиною (08.05.1919). Був обраний одним із заступників голови ЦРНР, членом делегації, що передала в Празі декларацію чехословацькому уряду і президенту. В 1919-1920 р.р. – член Директорії автономної республіки, відповідальний за освіту і культуру. Найбільш активну політичну діяльність Волошин розгортає у 20-30 р.р., стає ведучим діячем українофільського напрямку на політичній арені краю. В 1923-1939 р.р. очолює створену ним християнсько-народну партію, обирався депутатом парламенту Чехословаччини 1925-1929 р.р. Приймав активну участь в господарському житті, створив Підкарпатський банк і Кооперативний союз. Після Мюнхенської конференції призначений державним секретарем в першому складі уряду автономної Підкарпатської Русі (Закарпаття). 26.10.1938 за підказкою із Берліна призначений прем’єр-міністром другого складу уряду Підкарпатської Русі (незабаром перейменованої ним в Карпатську Україну), створеного виключно із діячів українофільського напрямку, які представляли ледь ? населення краю. Волошин розумів, що такий уряд меншості не може функціонувати засобом парламентської системи, тому поступово її ліквідує. З розпадом Чехословаччини 14.03.1939 р. проголосив незалежність Карпатської України. В умовах наступу угорських військ скликав 15.03.1939 р. сойм, що прийняв закон про незалежність Карпатської України. Волошин був обраний її президентом. Безуспішно просив у Гітлера встановлення протекторату над Карпатською Україною, звертався в Будапешт і Бухарест з проханням про включення проголошеної республіки як автономної території у склад Угорщини чи Румунії. Отримавши відмову, разом з членами уряду Карпатської України емігрував через Румунію у Югославію, де якийсь час залишався у Загребі, звідти переїхав у Прагу, окуповану Німеччиною. У Празі Волошин знову повертається до педагогічної роботи, очолив кафедру педагогіки “Українського Вільного Університету”. В еміграції вважає своєю метою усунення угорської окупації Карпатської України і збереження її автономії, у складі якої держави, залишилось неясним. У травні 1945 р. був арештований радянською контррозвідкою, перевезений в Москву в Лефортовську в’язницю, де й помер в липні цього ж року. |
|||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||
